Бывает падаю, да так,
Что меркнет свет и гаснет взгляд,
Души потёмки отражая.
Ну, а душа, как вьюга злая,
Метёт холодную пургу.
Взывать хочу, да не могу,
Немеют мысли и уста.
Спасибо Богу, никогда
Меня в беде не оставляет.
Упал, Он тут же поднимает
И нежно на руки берёт!
Бог никогда не предаёт
И не наказывает болью.
Он зажигает в нас любовью
Огонь, спасающий от тьмы,
Огонь Небесной тишины,
Огонь свободы во Христе,
Огонь, дарующий душе
Желанье жить и веселиться.
Гореть огонь не утомится -
Его источник Дух Святой,
Всесильный, нежный и родной!
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Все пройде... - Cветлана Касянчик Цей вірш присвячений моїй дорогій сесричці, Вірі, якій довелося пережити великі труднощі, з яких вона ще й зараз до кінця не вибралась. Але вона живе надією (як і всі ми). 6 червня, 2007 року, по дорозі з Київського аеропорту в Нововолинськ, місто її дитинства, вона і її друзі попали в автокатастрофу. Вона і двоє її друзів їхали з США в гості. Їх зустрічати виїхали друзі і родичі. У тій катастрофі загинуло 6-ро людей, троє з загиблих були її дуже близькі друзі. З трьох, що їхали з Америки, залишилася живою тільки вона одна, зранена, з поломаними кістками. До цього дня вона знаходиться в Україні, де проходить лікування. Сьогодні в неї День народження. Ми, її родина, і друзі щиро вітаємо Вірочку з цим днем і щиро бажаємо їй повного одужання і багато щастя.
