Для того, щоб наблизитися до Бога не достатньо лише прийти в Церкву, поставити свічку і подати записку на Святу Літургію. Недостатньо також відкрити дома Святе Письмо і читати Його. Не достатньо читати духовну літературу, шукаючи цікаві джерела в Інтернеті. Для того, щоб зустрітися з Богом, необхідно увійти у спільноту Церкви, стати частиною Тіла Христового. Треба приймати Таїнства і любити, жити по-Божому.
Я зовсім не заперечую того, що Бог може діяти де Він захоче. І для того, щоб дати Себе пізнати Він може використати і книгу, і фільм, і випадкову людину. Усе може свідчити про Бога. Але найпевнішим найкращим шляхом до Бога є Церква. Не лише Біблія, не лише самотність перед Ним, але любов, яка виражає найперше до своїх.
З самого початку Ісус обрав Дванадцять Апостолів, серед яких вирізнив Петра. І Церква у Святому Писанні не була спільнотою якихось однодумців чи ексклюзивних геніїв, Вона була спільнотою тих, які вірили у Христа. Це були різні люди, зі своїми вадами та дарами. І саме в Церкві діяв Святий Дух, Якій через священиків здійснював Таїнства і вчив людей як жити.
Саме в цьому головне завдання Церкви — вчити, робити учнями. Тому той, хто вважає, що Він знає краще, ніж Церква. Хто думає, що читаючи Святе Письмо сам, він зустрічається з Богом і не потребує Церкви, помиляється. Той хто протиставляє Церкву Богові, суперечить сам собі.
І скажу чесно, що писати ці слова мені тепер зовсім не легко. Якісь ілюзії про те, що в Церкві все добре, усі одне одного люблять і тебе завжди радо приймуть і допоможуть, давно розвіялися. І про негатив Церкви я міг би написати набагато більше, аніж усі ті, які не ходять до церкви і вірять “в серці”. Але не зважаючи на це, я все одно не збираюся писати нічого нового, окрім того, що мене вчили в семінарії і що я сам усе життя говорив.
Так важко писати це і тоді, коли я не може “порекомендувати” ніякої церкви своїм друзям і сказати їм: ось ідіть туди, там добре, там нема проблем, там усі люди гарні і добрі, там завжди допоможуть, там рай! Так само я не можу апелювати також до “доброго” Бога, Якій почує всі молитви, зцілить усіх хворих дітей і вирішить усі проблеми. Єдине, що я можу, то це запрошувати людей і в Церкву та просити, щоб Бог дав їм віру в Святу Церкву. Не в єпископів чи священиків, не віру в чудо чи зцілення, а віру в Бога та віру в Святу Церкву.
Але на жаль я не можу кому цього дати. Не може примусити “бачити” Бога під видом хліба і вина. Я не може навчити “відчувати” Бога під час Літургії. Віра є даром, і не я його роздаю. Крім того, я не можу заставити людину його прийняти. Комусь просто лінь вставати рано на недільну Літургію, а у когось є важливіші справи, аніж молитва. Тому справа не тільки в тому, що хтось чогось не розуміє чи не має, але в тому, що хтось просто не хоче і не робить.
Але все-таки однією з причин того, що не люди не ходять до Церкви і неправильно вірять в Бога полягає в тому, що вони мають викривлений образ Бога та невірне розуміння сутності Церкви. Таким чином між Церквою та світом, де яким я розумію усіх невіруючих людей, триває постійна інформаційна війна. Ми говоримо одне, світ намагається пропагувати своє.
Останнє я зрозумів, що ми дуже часто апелюємо загальними поняттями. Певна така колективна безвідповідальність. До мене це дійшло, коли я опублікував пост про відношення до інвалідів у суспільстві. Коли почала звучати фраза “наше суспільство до цього не готове”. Хто це наше суспільство? Де воно? Хто саме проти того, щоб інваліди були частиною нашого суспільства? Щоб усі були відповідальні в певній мірі за них, а не лише близькі та спецзаклади. І виявилося, що це не якесь там далеке “суспільство” на зразок москалів чи ДНРівців, якісь невідомі і незнайомі мені люди, а це мої друзі, мої близькими, з ким як то кажуть “я п’ю пиво”. Так що мені навіть стало трохи нецікаво. Для чого спілкуватися, вітатися з тими, які не поділяють таке важливе для мене? Робити вигляд, що все добре. Що ми на одній хвилі. Але чи не буде це лицемірством? Ось я “зневажаю” протестантів, відверто кажу, що вони неправі. Я виступаю проти багатьох речей і не погоджуюся з ними. Чого я маю робити вигляд, що і тут все добре? Чого я маю давати привід іншим вважати мені “своїм другом”, якщо я так насправді до них не маю ніякого відношення? Якщо для людини головне посада, гроші, відпочинок, гарне майбутнє її дітей, то чого я маю робити вигляд, що вона права “на мою думку”. В мене є своє життя. В мене свої думки. І мені зовсім не хочеться погоджувати на те, що в той час як страждають хворі діти, хтось мріє понад усе про нову машину. Це зачіпає “мою гідність”. Це ставить мене перед питанням, а чого я власне хоче? Якщо я проповідую одне, а говорю інше, то чи не стаю я сам брехуном?
Одне слово це таємне соцопитування поставило мене перед питанням що мені справді друг, а хто ні. До чого така довга аналогія? Те саме з Церквою. Це не люди, які поділяють мою думку, не мої друзі, хоча я і хтів би щоб Церква була родиною. Але це ті мої ближні, яких мені дав Бог і яких я маю любити. Церква це не особливе місце, де всі святі і добрі. Церква це як справжня родина, велика родина. Я не обирав собі матір і батька, не обирав брата чи сестра. Я також не обирав де мені народжуватися. Але ось чи любити мені цих людей чи відкинути їх — це вже залежить від мене. Так я може і не знайду у Церкві друзів і може мені там буде не дуже затишно і приємно, але Там — моє місце. Бо це місце мені визначив Бог.
І так як в родині є старші брати і сестри, є батько і матір, так і в Церкві є ті, які є старші за мене, і якщо мене щось там не влаштовує, то я не можу так просто сказати, що буду сидіти дома і спокійно молитися Богові. Я маю бути зі своїми.
І ось тут вже гордість не дозволяє мені бути з цими людьми. Бо вони не такі. Бо вони мене не розуміють. Бо вони мені нічого не дають. Я прийшов отримувати, а тут виявляється нічого не роздають. Тут я можу отримати прощення, але якщо сам покаюся. Тут я можу прийняти Господа, але якщо приготую своє серце. Тут я можу отримати зцілення, випросити дари — але мені треба прийти Туди. І виявляється, що такі ніби дрібні речі стають на перепоні для великих справ Божих. Достатньо лише прийти раз в рік: посвятити паску і ще, якщо буде ДУЖЕ треба: похрестити дитину, повінчатися і нарешті запросити священика на похорон.
Уся ця перспектива нашого життя так насправді є лише передмовою того, що відбувається в Церкві. І можна написати багато гарних слів, можна пояснювати, можна проповідувати, але все це не має ніякого значення, якщо людина сама не переступить поріг Церкви, не увійде і не зустрінеться з Богом Там.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Знак-2 - брат Геннадий Вот уже на людях делают, пока на зэках, потом на всех.
Федеральная служба исполнения наказаний (ФСИН) России вплотную приступает к изучению возможности применения для осужденных электронных браслетов. Впервые их наденут в 2009 году на заключенных одной из колоний Воронежа. Общий срок испытаний - один год.
"Применение браслетов начнется в рамках совместного проекта ФСИН и Европейской комиссии - проекта ТАСИС - по развитию форм и методов психологического воздействия на преступников и контроля над их поведением. "В рамках этого проекта мы изучаем применение технических средств контроля", - сообщил руководитель правового управления ФСИН Олег Филимонов.
Он сказал, что пока браслеты будут использовать ограниченное число осужденных. За это время предстоит выяснить: каковы затраты на них, какой должна быть тактика реагирования сотрудников ФСИН на возникающие ситуации. Нужно также разработать возможности применения GPS-приемников и сотовых видов связи и, что немаловажно, посмотреть, какое влияние браслеты оказывают на психику человека, передает ИТАР-ТАСС.
В Москве в четверг была представлена первая прибывшая в рамках совместного проекта ФСИН и Евросоюза партия из 220 электронных браслетов. 73 из них позволяют использовать возможности спутникового слежения за человеком, а остальные 145 - обеспечить домашний контроль посредством стационарного или мобильного телефона.
Впрочем, несмотря на название, сам браслет выглядит скромно - как небольшая коробочка на пластиковом ремешке общим весом не тяжелее мужских часов среднего размера.
Представитель израильско-французской компании-производителя Эдуард Лещинский заметил, что испытание браслетов в России является "своеобразным вызовом", ведь жители страны славятся своей изобретательностью. Кроме того, станет ясно, как электроника работает в условиях российских морозов. В дальнейшем компания планирует открыть свое производство на территории России, чтобы использовать и возможности российской системы глобального позиционирования ГЛОНАСС (пока спутниковые браслеты ориентированы на систему GPS).
Ранее директор ФСИН Юрий Калинин сообщил, что в ближайшие несколько лет все категории российских заключенных будут носить электронные браслеты системы ГЛОНАСС, позволяющие следить за их передвижениями. Сейчас, по его словам, браслеты используются только в колониях-поселениях, но вскоре их внедрят и в колониях для опасных преступников.
Прибывшие в Россию браслеты имеют международный сертификат, а подаваемый ими радиосигнал слабее, чем у мобильного телефона. Самому "пользователю" в случае нарушения установленного режима - выхода из установленной территории местонахождения или, наоборот, приближения к местам, где ему запрещено быть (например, поблизости от школ, детских садов, злачных мест и т.д.) устройство подаст довольно громкий сигнал предупреждения.
В среднем, такие браслеты применяются на срок около полугода, хотя в ряде стран осужденные носят их по 25 лет. При этом технические возможности контроля не стоят на месте.
Так, уже разработано оборудование, позволяющее установить домашний контроль над потреблением алкоголя. Для этого помимо браслета нужно установить дома видеокамеру с системой распознания лица и трубочку-алкометр. По заранее заданному расписанию в течение дня по звонку человек должен подуть в трубочку. Такая мера разработана для водителей, которые были пойманы за вождение в нетрезвом состоянии.
Есть и системы голосового контроля футбольных фанатов, отлученных за хулиганство от посещений матчей на неопределенный срок.
